Про Крим і Донбас треба забути

Забути, і почати нарешті думати про власне майбутнє. Треба відверто запитати себе, чого ми насправді хочемо і для чого розпочали Євромайдан. Хочемо позбутись корупції, збудувати сучасну економіку і справедливу державу? Чи хочемо пишатись безкраїми територіями, вишиванками і українізувати донбаських ватніків? Якщо друге, то чим, в такому випадку, ми відрізняємось від росіян?
Але я все-таки сподіваюсь, що перший варіант відповіді в українців переважить. І вже тоді варто подумати, яким чином нам допоможе в цьому Донбас і Крим? Відстала дотаційна промисловість, мільйони неосвіченних безробітних, знищена інфраструктура і просто люди, що ненавидять Україну (хай який відсоток їх там є). Чи можливо Крим, з жебрацькими курортами і хамовитим населенням?
Реальність така, що війна за Схід сьогодні є останнім виправданням для бездарної влади не провадити реформи і по-тихому грабувати нас з вами. Рішення та закони, які сьогодні вигризаються активістами, мали бути прийняті ще в лютому минулого року за кілька днів. Але ж у нас війна!
Втрату територій і людей, що вже загинули, треба сприймати не як вселенську несправедливість і злочин Путіна. А як покарання за 20 років владних злочинів і просирання країни. Треба бути чесними із самими собою і зізнатись, що сепаратисти з’явились не в благополучній Прибалтиці, а у відсталому Донбасі. І винні в цьому не лише Ахметов, Єфремов та Янукович, а й все населення країни.
Путін поводиться як правитель із ХІХ століття, це головне звинувачення його політики. Але коли ми воюємо за шматок обгорілої території, ми також погоджуємось гратись в ХІХ століття. Хоробрість, традиції, захист власної землі, жертвування власним життям і здоров’ям. Це все дуже круто, коли читати про це в книжках. В ХХІ столітті круто – це інновації, технології і цінність життя людини.
Уявіть, що Україна перемогла Росію в її війні. Ціною тисяч смертей, зубажіння населення, масою зовнішніх кредитів. Чи ми можемо перемогти по-іншому? Ми отримаємо героїв, пам’ятники загиблим по всій країні, керівників держави, що прийматимуть паради на Хрещатику і матимуть підтримку населення у 80%, промисловість, що штампує танки і снаряди “як сосиски”. А ще тисячі ветеранів, які будуть впевнені, що держава і суспільство їм зобов’язані своїм існуванням. І хворобливий міф, що укранці врятували Європу. Ви хочете жити в такій країні? Я – ні.